Сьогодні проводила нову, розроблену мною (І.М.Сергієнко) для груп підтримки методику "Розділи хвилю". Учасники, які були присутні на заняттях підтвердили ефективність. Ось моя притча, яка з'явилася вже після цієї вправи: Притча «Хвиля і хвильорізи»: "Одного разу в океані народилася від вітру і води одна хвиля. Вона росла, росла і стала сильною й могутньою. Вона набирала силу й задумала змести все, що стоїть на березі, знести все на своєму шляху, перетворити все те на ніщо. Та на березі стояли хвильорізи. Вони не боролися з хвилею, не знищували її, а сміливо й м’яко розділяли її на менші хвилі. І кожна хвилька втрачала свою руйнівну силу, коли ставала окремою. Вони вже не могли змести берег, а лише спокійно накатували на нього, залишаючи легкий слід піни. Так хвиля навчилася, що її сила може бути розділена й прожита по‑іншому. А хвильорізи стали символом стабілізації — тихої опори, яка допомагає витримати навіть найсильніші бурі". Висновок до притчі: "Хвиля емоцій завжди приходить і відходить. Хвильорізи допомагають нам розділити її силу, а берег нагадує про внутрішню опору".

Моя нова притча-психологічна казка. (Сторінки з нової книги І.М.Сергієнко "Підказки з психологічної казки") *Притча про сильне й слабке дерево* (автор - І.М.Сергієнко) Далеко в лісі стояли поряд два дерева. Одне було сильне: його гілки тримали сніг, витримували пташині зграйки і лісових звірят, що бігали по його стовбуру чи знаходили прихисток у дуплі. А інше дерево було слабке: воно гнулося під вагою снігу й птахів, які іноді сідали на гілкі відпочити, і кожна хуртовина ставала для нього випробуванням на межі зламання. Одного зимового дня слабке дерево зітхнуло й промовило: — Мені важко. Я не можу тримати цей тягар. Я боюся, що зламаюся. Сильне дерево нахилило свої гілки й відповіло спокійно: — Я бачу твою втому. Ти не самотнє. Я прикрию тебе від вітру, поки прийде весна. Мої гілки розгорнуться, щоб зменшити силу бурі, а моє коріння поділиться теплом землі. Слабке дерево здивовано слухало: — Але ж ти можеш втомитися від мене. — Ні, — усміхнулося сильне дерево, — моя сила не лише для мене. Вона народжується тоді, коли я підтримую інших. І твоя слабкість — це не сором, а нагадування нам обом, що ми пов’язані. Так вони стояли поруч: одне — міцне, інше — крихке. І з кожним днем слабке дерево відчувало, що його гілки вже не так сильно гнуться, бо поряд був той, хто прийняв його біль і дав йому захист на ділі. Коли ж прийшла весна, сніг розтанув, і слабке дерево зміцнилося, розправило свої гілки, випустило листя і квіти. Воно вже не було таким самотнім і слабким. Сильне дерево було поряд, раділо за нього та підбадьорювало. Вони зрозуміли: сила народжується не лише в міцності, а й у співчутті, прийнятті та взаємній підтримці. Висновки: Тут можна звернути увагу на таку "підказки з казки": 1) здатність говорити про свої потреби, потрапивши в стан слабкості; 2) здатність іншої людини, яка відчуває, що зараз перебуває в сильному стані, прийняти слабість іншого, надати допомогу і підтримувати його; 3) навчитися відчувати і приймати в собі стан слабкості і втоми, відгукуватися на свої стани ослабленості і вчасно реагувати, надаючи собі реальну допомогу (відпочинок, переключення, забезпечення особистого простору, вітаміни, прогулянки, тощо...).